Бейліф зробив до неї ще один крок, і тільки тоді зал ніби знову згадав, як дихати. Двері збоку відчинилися з коротким металевим звуком. Секретарка підсунула до мене роздруківку, а край аркуша ковзнув по дереву стола так сухо, ніби це був не папір, а лезо. Обвинувачена вже розверталася, коли кинула через плече фразу про випрямляч для волосся — недоречну, майже побутову, сказану тим тоном, яким просять повернути забутий пакет із супермаркету. Саме ця дрібниця і поставила останню крапку. Не тест. Не сума. Не слово «кокаїн» чорним шрифтом. А ця майже образлива легкість, із якою вона винесла звичайну марнославну дрібницю в ту хвилину, коли суд щойно забрав у неї свободу.
— Заберіть її, — повторила я рівніше, ніж зазвичай.
Бейліф узяв її під лікоть не грубо, але так, що сперечатися вже не було куди. Вона сіпнула плечем, ніби хотіла звільнитися від дотику, потім ковзнула поглядом по столу, по принтеру, по мені, по дверях. На мить її очі зупинилися на тому самому білому аркуші з двома чорними рядками. Пальці ворухнулися, наче вона раптом згадала, що ще може щось пояснити. Не пояснила. Каблук клацнув об плитку. Двері зачинилися.
У залі залишився запах вологи з коридору, дешевої кави й гарячого пластику від принтера. Наступну справу вже підводили до мікрофона, але секретарка ще тримала мій погляд, чекаючи, чи треба щось занотувати окремо. Кивнула на резолютивну частину ухвали, і вона швидко вписала час: 09:42. Сума застави: 4 000 000 гривень. Підстава: порушення умов, позитивний контрольний тест, невиконання вказівок суду.
З боку лави хтось прочистив горло. Наступний обвинувачений намагався не дивитися на двері, за які щойно вивели жінку. Але все одно дивився. Так дивляться люди, коли бачать не чужу біду, а точну межу, яку самі не хочуть перейти.
Працювати довелося далі. Оголошення інших справ не чекає на чийсь зрив. Хтось просив тридцять днів на додаткові матеріали. Хтось погоджувався на угоду зі штрафом у 20 000 гривень. Хтось кивав занадто швидко, аби тільки швидше вийти з зали. Дерев’яні лави рипіли, ручки ковзали по паперах, секретарка раз у раз підсовувала мені нові теки. Але той роздрукований бланк із результатом залишався праворуч, під моєю долонею, як камінь, який не давав забути, що до полудня в нас буде ще одне рішення.
О 10:18 бейліф нахилився до столу зліва й тихо сказав, що її вже передали на повторний експрес-тест. Я не підняла голови одразу. Просто закрила поточну справу, підписала ще одну резолюцію й попросила покласти новий результат на мій стіл, щойно він буде готовий.
До 10:57 зал змінився. Ранковий потік стих. На задніх лавах залишилися двоє адвокатів, які чекали своїх клієнтів після обіду, секретарка переглядала електронний журнал, а світло з високих вікон стало жорсткішим. Пил було видно в повітрі. Холод уже не відчувався так різко, але мантія на плечах раптом стала важчою. Саме тоді до мене підійшов призначений державний адвокат. Молодий, з темно-синьою текою під рукою, без зайвих рухів.
— Ваша честь, я ознайомлюся з матеріалами одразу, щойно мені дадуть доступ, — сказав він.
Голос був спокійний, практичний. Не виправдувальний. Не театральний.
— Доступ отримаєте сьогодні, — відповіла я. — У нас уже є первинний результат і буде повторний.
Він ледь кивнув. У таких кивках немає згоди чи незгоди — тільки розуміння, що далі працює система, а не настрій.
О 11:12 секретарка принесла другий бланк. Поклала його на стіл поверх першого. Пальці затрималися на папері довше, ніж треба. Очевидно, вона вже встигла прочитати результат, і тепер лише чекала, чи зроблю це вголос.
Зробила мовчки.
Там знову були ті самі назви.
Метамфетамін.
Кокаїн.
Чорний шрифт виглядав таким самим сухим і байдужим, як хвилину тому виглядали номери інших справ у журналі. У цьому завжди є особлива жорстокість документа: він не сердиться, не сперечається, не зневажає — він просто фіксує.
Попросила викликати державного адвоката назад і підготувати коротке слухання щодо подальшого утримання під вартою. Після обіду в розкладі знайшлося вузьке вікно на 13:40. Саме туди її й поставили.
До того часу я встигла розглянути ще кілька справ, вислухати прохання про відкладення, повернути одне клопотання через неналежне оформлення й навіть зробити два ковтки вже холодної кави, яка встигла втратити будь-який смак. Об 11:58 на столі задзижчав службовий телефон. Черговий ізнизу повідомив, що до суду прийшла жінка й наполягає передати обвинуваченій пакет із особистими речами.
— Що саме? — спитала я.
Секунда паузи.
— Документи, кофта і… випрямляч для волосся.
Секретарка підняла на мене очі. Нічого не сказала. У залі було тихо, чути було тільки, як десь у коридорі гуркнув візок із папками.
— Передати лише дозволене за правилами ізолятора, — відповіла я. — Решту — через адміністрацію, без винятків.
Коли поклала слухавку, запах тонера знову відчувся сильніше. Дивно, як іноді одна безглузда річ продовжує людину навіть після того, як усе головне вже сталося. Уранці вона сама про нього згадала, тепер цей предмет приїхав за нею окремо. Наче це не випрямляч, а останній клаптик старого життя, який ще намагається втиснутися в день, де вже все вирішено інакше.
О 13:37 її ввели з бічних дверей. Уже не такою рівною, як зранку. Волосся було зібране швидко й недбало, біля скроні вибилися пасма. Светр сидів перекошено на одному плечі. Руки вона тримала ближче до тіла, наче в коридорі стало холодніше, ніж уранці. Державний адвокат сів ліворуч від неї, відкрив теку й підсунув їй один аркуш для підпису про ознайомлення. Вона підписала одразу, не читаючи.
— Вам надано захисника, — сказала я. — Суд має два результати тесту, а також зафіксоване невиконання попередньої ухвали щодо пошуку адвокатів і надання суду відомостей про проведені консультації.
Вона дивилася не на мене. На мікрофон. На чорну сітку перед собою, ніби саме там можна знайти потрібну відповідь.
Адвокат підвівся.
— Ваша честь, моя підзахисна просить врахувати, що вона перебуває у скрутному фінансовому становищі, не працює, зверталася по безоплатну правову допомогу і заперечує свідоме вживання заборонених речовин. Також вона наполягає, що не зрозуміла механізму роботи контрольного пластиру.
Речення були вивірені, без пафосу. Я дала йому договорити, потім перевела погляд на неї.
