На гала він ще наказував охороні вивести мене — за хвилину рада директорів підвелася-QuynhTranJP - Chainityai

На гала він ще наказував охороні вивести мене — за хвилину рада директорів підвелася-QuynhTranJP

Келих у руці Лева здригнувся так різко, що тонке скло дзенькнуло об зуби. Поруч із ним Ярина ще тримала завчену світську усмішку, але кутики рота вже повзли вниз. Навколо нас повітря в залі стало густим, ніби хтось раптом закрив усі двері й вимкнув музику. Я не підвищувала голосу. Пальцями лише торкнулася срібного медальйона на шиї й повторила тихо, так, щоб почули ті, кому треба було почути:

«То хто з нас не твого рівня?»

Лев ковтнув, але ковток не пройшов. Шкіра на його шиї пішла плямами над крохмальним комірцем, а пальці на ніжці келиха побіліли. Він спробував усміхнутися — тією самою усмішкою, якою роками вмовляв клієнтів, заспокоював начальників і стирав мої сумніви. Та цього разу усмішка вийшла кривою, наче застигла на чужому обличчі.

Image

«Еміліє, вистачить цього театру», — прошепотів він, швидко переводячи погляд на генерального директора. «Роберте, скажіть охороні…»

«Пане Марченко», — перебив його Роберт Дорошенко й навіть не глянув у його бік. «Сьогодні ви говоритимете лише тоді, коли до вас звернуться».

У залі хтось різко втягнув повітря. Двоє сенаторів біля колони відступили на півкроку, щоб краще бачити. За моєю спиною Артур стояв рівно, як лезо ножа, у темному смокінгу з вузькою стрічкою ордена на лацкані. Його руки були складені за спиною, але я знала цей стан. Так він виглядав щоразу, коли хтось намагався гратися з тим, що було давніше за їхні кар’єри й дорожче за їхні звички.

Ярина видихнула через ніс і нарешті озвалася. Її голос був солодкий, тільки в кінці надламався.

«Леве, скажи мені, що це безглузде шоу вже закінчується. Бо я не люблю, коли мене ставлять у незручне становище».

Вона ще намагалася тримати підборіддя високо, але права рука сама стиснула його лікоть. Не ніжно. Як людина хапається за поручень у слизьких сходах.

Я перевела погляд на Роберта.

«Рада директорів чекає?»

«Так, Ваша Королівська Високосте. У верхньому салоні. Усі вже на місці».

Лев рвучко ступив уперед, і два охоронці відразу перетнули йому шлях. Він не вірив цьому навіть тілом. Плечі ще тягнулися до мене, як тягнуться до звичного предмета, який роками лежав на тому самому місці. Але предмет більше не належав його світу.

«Еміліє, досить. Ми поговоримо вдома», — кинув він швидко. — «Це непорозуміння».

Я подивилася на його руку, що зависла в повітрі між нами.

«Дому в нас більше немає, Леве».

Потім розвернулася й пішла до бокових сходів. Каблуки відбивали по каменю рівний сухий ритм. Позаду вже знову здіймався гул — не музики, а людських голосів, шепоту, коротких вигуків, поспішно ввімкнених телефонів. Хтось називав моє ім’я пошепки. Хтось — назву Лоріянського дому. Хтось уже надсилав комусь фото. Мене це не цікавило. Лише на третьому сходовому прольоті я почула, як Роберт тихо наказав:

«Пана Марченка тимчасово відсторонити від доступу до внутрішніх систем. Просто зараз».

У верхньому салоні пахло білими трояндами, холодним металом кондиціонера й дорогим папером. Стіл із темного дерева блищав так, що на ньому двоїлися люстри. Коли я зайшла, усі вісім членів ради директорів підвелися одночасно. Дехто зробив це надто різко — стільці шарпнулися по підлозі. На центральному екрані світився логотип «Vektor Global», а нижче — документ із позначкою часу 18:05.

Артур відсунув для мене крісло на чолі столу. Я сіла. Ліворуч від мене ліг тонкий шкіряний портфель із гербом. Усередині були документи, підготовлені ще вдень: підтвердження викупу контрольного пакета акцій через три трасти, наказ про зміну складу ради, нова лінія фінансування й список імен, які втратять доступ до компанії до півночі.

Роберт обережно поклав долоню на край столу.

«Ваша Високосте, угода закрита. Лоріянський суверенний фонд тепер контролює п’ятдесят один відсоток. Банки підтвердили. Біржа отримає сигнал о 07:30 ранку. Ми готові до оголошення».

«Дякую», — сказала я. «Тоді почнемо з простого. Пане Марченку заблокувати доступ до внутрішньої пошти, договорів, клієнтського кабінету, корпоративної картки й службового житла».

На словах «службового житла» Роберт коротко моргнув.

Read More

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *