Він тягнув колишню дружину до паркінгу, поки чоловік без каблучок уже рахував камери над ними-QuynhTranJP - Chainityai

Він тягнув колишню дружину до паркінгу, поки чоловік без каблучок уже рахував камери над ними-QuynhTranJP

— Відпусти її.

Себастьян усміхнувся так, ніби почув не наказ, а чужу невдалу репліку. Його пальці ще тримали моє зап’ястя, гарячі й сухі, а над нами м’яко гули кондиціонери, неон із бутиків розтікався по мармуру, і темна пляма кави все ширилася під моїми ногами.

— А ти хто такий? — спитав він, навіть не повертаючи голови до кінця.

Image

Чоловік у темному костюмі став ближче. Тепер я бачила його обличчя: рівний ніс, жорстка лінія щелепи, спокійні очі без метушні. На пальцях уже не було жодної каблучки.

— Людина, яка зараз рахує камери над твоєю головою, — сказав він. — І та, яка вже викликала поліцію.

Саме тоді щось змінилося в повітрі. Жінка в кашемірі дістала телефон. Хлопець із тацею зробив крок убік, але не пішов. Охоронець біля ліфта притиснув пальці до рації. Себастьян не відпустив мене відразу, та його хватка вже не була впевненою. Вона стала злою.

— Це сімейне, — процідив він.

— Ти порушив судову заборону о 15:26 перед двадцятьма сімома камерами, — відповів незнайомець. — Тепер це документ.

Тільки після цього Себастьян подивився на нього по-справжньому. Погляд сіпнувся. Я побачила ту крихітну паузу, яку він завжди приховував від інших: одну голу секунду, коли всередині нього щось рахувало ризики.

— Монтермайор, — сказав він тихіше.

Отже, він знав, хто перед ним.

Незнайомець не кивнув. Лише простягнув руку до мого зап’ястя, але не торкнувся мене, а подивився просто на пальці Себастьяна.

— Востаннє. Відпусти.

Себастьян смикнув мене до себе, ніби хотів довести, що ще може. У ту ж мить все сталося коротко й сухо. Незнайомець перехопив його кисть, розвернув корпусом, і темно-синій рукав Себастьяна вдарився об скло вітрини з таким звуком, ніби хтось кинув на мармур важкий ключ. Не бійка. Не сцена з кіно. Один точний рух, від якого в Себастьяна перекосився рот.

— Лéo, — сказав чоловік, не підвищуючи голосу. — Ліфти закрити. Менеджера сюди. Запис із камер зберегти повністю.

Той, що стояв позаду нього, вже говорив у гарнітуру.

Моя рука звільнилася. Шкіра горіла там, де лишилися його пальці. Я машинально притисла зап’ястя до грудей, відчуваючи, як пульс б’є просто в синяк.

Себастьян смикнувся ще раз.

— Ти не знаєш, у що лізеш.

— Знаю, — відповів Монтермайор. — У понеділок о 09:00 твій батько мав сидіти в моєму офісі.

Це було сказано без ефекту. Просто факт. Але обличчя Себастьяна зблідло так швидко, ніби з нього витягли світло.

Охорона підійшла вже без коливань. Один став між нами. Другий попросив людей відійти від вітрини. Хтось шепотів іспанською, хтось українською чи російською я не чула — в голові стояв лише шум, густий, ватяний, як після удару об воду. Підошви липли до розлитої кави.

Монтермайор нарешті глянув на мене.

Image

Read More

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *