Він уже тягнувся до ведмедика доньки — але повідомлення о 22:41 зупинило всю клініку-QuynhTranJP - Chainityai

Він уже тягнувся до ведмедика доньки — але повідомлення о 22:41 зупинило всю клініку-QuynhTranJP

Пальці Марка вже торкнулися плюшевого вуха, коли планшет у руках старшої адміністраторки коротко засвітився білим. Вона глянула на екран, зблідла так швидко, ніби хтось стер колір з її обличчя вологою серветкою, і різко зупинилася просто посеред коридору.

У палаті пискнув монітор. Срібні стрічки ледь ворухнулися від протягу з ліфта. Хлорка, солодкий запах полуничного желе і гірка розчинна кава змішалися в один важкий лікарняний присмак, який липнув до язика.

— Марку Андрійовичу, не чіпайте іграшку, — сказала адміністраторка.

Image

Він повільно обернув голову.

— Не тут, — кинув він мені так само спокійно, як говорив у записі. — У тебе істерика.

Я не підвищила голос. Лише стисла ведмедика так, що шов уп’явся в долоню.

— Це не істерика, — сказала я. — Це доказ.

У цей самий момент над дверима палати спалахнув зелений індикатор внутрішнього виклику. Адміністраторка притиснула навушник до вуха.

— Так, пане Ковалю… Так, вона поруч… Так, диктофон у неї… Зрозуміла.

Марк випростався. Комір його сорочки був ідеально рівний, манжети застебнуті, на зап’ясті блиснув годинник, який я подарувала йому на десяту річницю. Дорогий метал у синьому світлі здавався крижаним.

— Олено, віддай іграшку, — мовив він уже м’якше, ніби звертався до людини, яка погано спить і плутає сни з реальністю. — Ти виснажена. Поговоримо внизу.

Я відступила на пів кроку до дверей палати, щоб бачити Емілі. Донька лежала нерухомо, тільки очі блищали над ковдрою. Паперова корона трохи сповзла на праве вухо.

— Розмова буде тут, — сказала адміністраторка. — І не наодинці.

За хвилину коридор, який ще о 22:39 був майже порожній, змінився до невпізнання. З’явилися черговий юрист клініки з чорною папкою, старша медсестра, охоронець біля ліфта, а тоді з реанімаційного крила вийшов Сергій Коваль — не голос у телефоні, а жива людина в темному пальті поверх сорочки. На його комірі ще блищали краплі дощу. Від нього тягнуло мокрою вовною й холодним нічним повітрям з вулиці.

Марк кліпнув лише раз.

— Сергію Петровичу, ви даремно приїхали. Сімейна сцена.

Коваль не подивився на нього. Простягнув руку до мене.

— Диктофон.

Пластик був теплий від моєї долоні. Я поклала пристрій йому в руку разом із рожевою серветкою.

Він оглянув шов на ведмедику, на серветку, на мене, потім на Емілі за склом.

— Хто черговий анестезіолог? — спитав він у старшої медсестри.

— Левченко.

— Піднімайте. Негайно.

Марк ступив уперед.

Read More

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *